Ячейкин Юрий - Народження Адама (На Украинском Языке)
Юрiй Ячейкiн
Народження Адама
Iз спогадiв штурмана Азимута
Одного незабутнього вечора (i майте на увазi, що це абсолютно
об'сктивне визначення, а не просто лiтературний прийом) капiтан далекого
мiжзоряного плавання Небреха заходився складати повний список своух
незлiченних скарбiв.
Робота ця копiтка, вимагас винятковоу уваги i зосередженостi. Тому,
звичайно, галактичному мандрiвниковi було не до мене.
Як людина i друг капiтана, я розумiв його. Треба ж колись навести у
садибi зразковий музейний лад! Але як сдиний представник небрехознавства -
не мав права вибачити цього злочинного для молодоу науки розбазарювання
дорогоцiнного часу.
Хiба ж не мiг вiн проiнвентаризувати своух унiкумiв пiсля мого
вiд'узду?
Я нервово мiряв кроками з кутка в куток вiтальню, з вiдвертим
незадоволенням спостерiгаючи цю нескiнченну сiзiфову працю. Та тут же
роботи на рiк для чортовоу дюжини досвiдчених експертiв! А небрехознавство
в моуй особi нетерпляче чекас нових захопливих пригод. А капiтан мовчить,
мов зiпсований гучномовець!
Та Небреха нiби прочитав моу понурi думки. Вiн на мить одiрвався вiд
ресстрацiу i розсудливо порекомендував:
- Молодий чоловiче, замiсть вiдволiкати мою увагу оцим iмпровiзованим
хатнiм марафоном, узяли б краще та переглянули один досить цiкавий
документ. Допитливий читач знайде в ньому багато повчального. Це мiй
штурман Азимут накидав звiт про нашу першу спiльну подорож. Пам'ятасте, я
колись побiжно згадував про навкологалактичнi мандри? То оце про них. Ех,
якби я тодi запiзнився хоч на день...
I замiсть продовження свого iнтригуючого вступу вiн тiльки махнув
рукою. Та оця красномовна пантомiма була зрозумiла без слiв. Капiтанова
рука з затисненою люлькою наче промовляла:
- Авжеж, ще день затримки, i ви ниньки не мали б честi слухати старого
бувальця...
Капiтан Небреха визволив з-пiд циклопiчноу купи сувенiрiв грубезний
пожовклий фолiант, надiйно прошитий з лiвого борту позеленiлим вiд часу
мiдним дротом, здмухнув з палiтурки солiдний шар пилу (безумовно,
космiчного) i протягнув його менi.
Я з радiсним хвилюванням поклав рукопис собi на колiна. Зрозумiйте
мене, я тримав докладний звiт про першу спiльну мiжзоряну подорож Небрехи
та Азимута, власноручно занотований його вiрним штурманом! Оце
поталанило...
Та ледве я з побожнiстю перегорнув першу сторiнку, як мало не впав з.
стiльця вiд подиву.
Спостережливий хазяун пильно глянув менi в очi i спокiйно зауважив:
- Певно, вас бентежить той, на перший погляд, незбагненний факт, що
рукопис незабутнього Азимута нашкрябано мосю власною рукою?
Я тiльки й годен був, що ствердливо хитнути головою.
- Дiйсно, це моя рука, - холоднокровне визнав капiтан Небреха. - Мiй
почерк i справдi можна упiзнати навiть без графологiчноу експертизи. А мiж
тим, у цiй невiдповiдностi мiж особою автора i рукописом немас нiчого
дивного. Бачите, загалом Азимут був хлопець хоч куди, але на писанину
страшенно ледачий. Його легше було примусити зжувати мiшок сухоу хлорели,
анiж скласти хоча б маленьку телеграму. I от, коли я дав йому домашнс
завдання пiдготувати оцей звiт, вiн, аби полегшити собi працю, набалакав
його на магнiтофонну стрiчку. Згодом, на дозвiллi, я й переписав слово в
слово його, треба визнати, вельми зухвалi теревенi, щоб в архiвi був хоч
елементарний порядок. Знову ж таки, що записано пером, того не виволочеш
волом.
Капiтан Небреха вмочив свою постiйнонедiючу авторучку у пiвлiтрову
банку з чорнилом i замислено додав:
- I, знасте, я вчасно це
